Бібліотека філія с. Млиниська разом з своїми користувачами приносять щирі співчуття родині Івана Фердинандовича Войцехівського. Іван Фердинандович, відійшов у Вічність вночі, 2 лютого 2025 року, у віці повних 97 років.
Іван Фердинандович, завжди був світлою людиною. Багато зробив для рідного села від раннього дитинства і до останніх днів. Ще недавно він побував у нас на презентації книги про рідне село, в яку вклав багато спогадів та фактів. Ми дякуємо Вам, Іване Фердинандовичу за все, адже у Вас ми багато навчилися. Вічна пам'ять та шана! Нехай земля Вам буде пухом!!!
З глибоким сумом і болем у серці переживаємо безмірну
втрату нашого любого і доброго батька – Івана ВОЙЦЕХІВСЬКОГО пишуть в ітерв'ю син Роман, дочки Ольга і Марія в" Вісник Розділля" (https://visrozdil.lviv.ua/2025/02/02/z-glybokym-sumom-i-bolem-u-sertsi-perezhyvayemo-bezmirnu-vtratu-nashogo-lyubogo-i-dobrogo-batka-ivana-vojtsehivskogo/?fbclid=IwY2xjawIXIBlleHRuA2FlbQIxMQABHTEbWNYSRssy5hs7Fi0m1h-ddOaXksevhWqjG6Q34e64d7cP3d-RLFuN_g_aem_shG8gv2O_oEfhfIZwoAKhA)
"Життєвий шлях нашого тата пройшов
у скорботах, труднощах і тривогах. Найбільший жаль і смуток випав на татову
долю, коли після тривалої і тяжкої хвороби на 36 році життя померла його вірна
і добра дружина. Тато залишився з трьома маленькими діточками, з яких найменшій
донечці було чотири рочки.
Відтоді
вся турбота про дітей випала на батькову долю. Він піклувався про нас, дбав про
наше здоров’я, побут і навчання.
Світлої
пам’яті Іван Войцехівський народився у селі Млиниська Жидачівського району у
незаможній сім’ї. Аби забезпечити краще життя багатодітної сім’ї, йога батько
був вимушений їхати на заробітки у Францію і під час війни зник безвісти. І
його дружині, нашій бабусі, випала важка доля – самій виховувати четверо дітей.
Мама прищепила дітям любов до Бога і до України.
Під
час Другої світової війни, коли німецькі війська окупували рідний край, нашого
тата було вивезено на примусові роботи до Німеччини. На чужині наш тато у
вільний від роботи час займався громадсько – просвітницькою діяльністю.
Організував дівочий хор з молодих українок, які були вивезені до Німеччини з
Добромильського та Хирівського районів Львівської області, і працювали на
швейній фабриці у місті Трібес. Добровільні пожертви посилались до Українського
допомогового комітету у місто Берлін на потреби українським біженцям.
Після
завершення війни тато повернувся у рідну оселю у с. Млиниська. Був задіяний у
національно – визвольному русі (мав підпільне псевдо “Колос”), учасником
церковного хору. Організував різдвяне дійство “Вертеп”, написав власний
сценарій до свята Василя і Маланки. Це стало світлою подією в селі – сільська
громада радісно сприйняла це театралізоване дійство і з повагою ставилася і до
тата як постановника, і до всіх учасників “Вертепу” .
Невдовзі
наш тато влаштувався на роботу у місцеве поштове відділення, що було вагомою
підмогою багатодітній сім’ї. У вільний час допомагав матері по господарству.
У
1951 році одружився і переселився жити і працювати у селище Журавно.
Продовжував працювати на пошті, однак через деякий час був звільнений як
неблагонадійний і нелояльний до радянської влади. З цієї причини батько був
змушений працювати на різних не фахових роботах, щоб прогодувати сім’ю.
У
1965 році разом з трьома дітьми тато переселяється жити і працювати до Нового
Роздолу. Працював та ТЕЦ РДГХП “Сірка” аж до виходу на пенсію.
Після
проголошення Незалежності України всім серцем і душею поринув у громадсько –
політичну діяльність. З другом по духу організували у цеху, де працювали,
осередок Товариства української мови імені Тараса Шевченка. Активно сприяли,
щоб уся документація на виробництві велась винятково українською мовою. З
священиком і церковним хором освятили всі підрозділи ТЕЦ.
Учасник спорудження Української
греко – католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці на початковій стадії
будівництва., учасник церковного хору, учасник хору “Заграва”, член Товариства
політв’язнів і репресованих, співзасновник міської організації Конгресу
українських націоналістів.
Уповноважений
міською радою приймати пожертви на будівництво пам’ятників Тарасу Шевченку і
Борцям за волю України. Уповноважений штабом по організації поїздок мешканців
громади на Майдан приймати пожертви: гроші, одяг і харчі для відправки їх
автобусами у Київ для підтримки протестувальників.
Під
час виборів до Верховної Ради України , коли кандидатом у Президенти України
патріотичні сили висунули Віктора Ющенка , Іван Войцехівський був головою
виборчої комісії. Також свого часу був депутатом міської ради, членом правління
садово – городнього Товариства ” Приміське”, учасник літературного гуртка
“Барви” (це далеко не повний перелік добрих справ та заходів, у яких він брав
участь).
За
активну участь у національно – визвольному русі, багатогранній громадсько –
політичній діяльності нагороджений чотирма відзнаками, грамотами і подяками. За
гуманітарну і жертовну діяльність нагороджений подякою Уповноваженого
Благодійного фонду “Карітас – Новий Розділ” капеланом о. Іваном Рибком"
ВІЧНА ШАНА ТА ПАМ'ЯТЬ ! НЕХАЙ ЗЕМЛЯ БУДЕ ПУХОМ !
фото з архіву
18 червня 2013р
2013 р
Вона була звичайною дівчинкою, яка дуже любила читати,
мріяти та писати вірші.
"Довго щирими сими словами
