неділя, 24 травня 2026 р.

Вечір пам’яті « Ангели живуть серед людей»

 Сьогодні бібліотека — це не просто місце книг. Це простір пам’яті, голосів і історій. Ми зібралися, щоб згадати тих, завдяки кому маємо право жити, читати, мріяти.

23 травня – День Героїв України.  

Розпочали захід із вдячності  нашим Героям, захисникам, і захисницям, які щодня боронять Україну, захищаючи рідну землю, Незалежність та кожного з нас.  Священик Роман Харків розпочав наш вечір і всі разом помолилися за всіх захисників,  наших односельчан, щоб живі та здорові з Перемогою якнайшвидше повернулися додому…




Ми памятаємо і чекає кожного захисника… Зниклі безвісти – не забуті…

Вони- у кожній молитві матері, у кожній свічці що горить у вікні, у кожному серці, яке  чекає…   Біль важкий, але надія має крила…

Кожен ранок починається з надії.

Кожна ніч закінчується молитвою.

Боже, бережи їх там, де вони зараз.

Дай сили вижити. Дай сили дочекатися

Із вдячністю згадали полеглих. Схилили голови перед усіма, хто загинув у боротьбі за свободу : учасниками небесної сотні, перед тисячами героїв оборони України від російської агресії, нашими земляками, полеглими воїнами

Сумно від того, що білими лебедями в небеса відлітають найкращі. Цвіт української землі. Безстрашні, мужні наші Герої, що віддали своє життя за свободу рідної землі. Вони заслуговують, щоб про них пам’ятали…

Серед полеглих захисників нашої громади могли б святкувати в ці дні свої дні народження Каїнський Микола Іванович , котрий  23 травня мавби святкувати свій ювілей 55 років , та  Бобак Микола Миколайович , котрому 22 травня мало б  виповнитися 34…

  

Представили та вшанували  захисника України - Сергія Яковича Філя…  Безперечно світлим, добрим, талановитим та креативним був Сергій, як художник і митець. Це було його творче та душевне покликання – творити красу на папері й з паперу.
Односельчани, гості та всі присутні мали чудову можливість познайомитися з його творчістю, його картинами в стінах нашої бібліотеки, які надали рідні захисника: сестра Марія та швагер Йосип Кулик. Щиро дякуємо Вам за можливість познайомитися з творчістю нашого захисника…..


  У День народження імениннику дарують подарунки. А ми ж присвятили цей вечір пам’яті та пісню всім нашим полеглим захисникам


22 травня полеглому захиснику України Миколі  Бобаку  виповнилося б 34 роки ...

Низький уклін  батькам , рідним  та друзям нашого Героя! Ми завжди будемо пам’ятати вашого сина, брата.

   Будемо пам’яти всіх Героїв. Вони загинули заради мирного неба та щасливого майбутнього нашої країни ! Вічна пам'ять Героям!

Поділилася найсокровеннішими спогадами про Миколу його мама Марія Йосипівна Бобак.

вчитель українськоі мови та літератури Млиниської неповної середньої школи Ярослава Іванівна Кравчук, заступник директора Млиниської гімназії Марія Михайлівна Ожібко
однокласники нашого Героя Зварич Ірина Володимирівна, Коханевич Мар'яна Володимирівна

Хто може бути найблищим другом як не рідний брат. Спільне переживання , спільні турботи, та спільні таємниці…..

Микола присвятив один із віршів своєму братові Юрію….

Ми мали чудову можливість почути цей вірш.

Разом з братом та батьками Микола любив музику. Остання зустріч з рідними перед дорогою на фронт. Остання спільна пісня яку співали разом… Брат Юрій поділитися нею…

Поділився спогадами про Миколу Бобака полковник Національної гвардії України Михайло Антонович Мосій.

Микола  любив музику, грати на музичних інструментах, писати вірші, вивчав слов'янську культуру, цікавився давньокитайською, давньоіндійською культурою, любив природу, вивчав і досліджував історію, філософію, психологію. Він був світлою людиною. Ми мали можливість презентувати вірші Миколи у стінах нашої бібліотеки...
Микола продовжуватиме жити, доки жива пам'ять про нього і його справи. А пам'ять вічна. Як і любов. Тепер єдине місце, куди можна прийти до Миколи та всіх полеглих захисників на душевну розмову це Алея Слави  та кладовище. Заходячи туди, душа розривається від болю та розпачу, бо там лежить цвіт нашого народу, який постійно відстоює свою свободу ціною їхнього життя.

Приходьмо до Миколи  та всіх полеглих захисників. Даруймо  їм пам’ять, вірші, зустрічі – усе те, що вони самі несли.  І, звичайно, перемогу – перемогу на фронті, перемогу словом й вчинками. Ми обов’язково відбудуємо міста, висадимо ліси, очистимо ріки від ворога, заберемо всю спалену техніку! І, звичайно, завжди пам’ятатимемо про всіх тих, хто віддав своє життя за Україну та наше майбутнє».

 Архів дня











Щиро вдячні за організацію та підримку проведення вечора-пам'яті  всім нашим захисникам, родичам безвісти зниклих, батькам та родинам  полеглих захисників, родині Бобака Миколи, родині Філя Сергія за надані картини, священику Роману Харківу, Жидачівській міській раді, відділу культури Жидачівської міської ради, Жидачівській міській публічній бібліотеці, старості Млиниського старостинського округу С. Бережанській, директору Млиниської гімназії Б. Кардашу, заступнику директора М. Ожібко, педагогічному колективу Млиниської гімназії, працівникам садочку "Вишиванка", працівникам Народного дому Полеводі В.З., Фастнахту, Вероніці Куринській, Марті та Яринці Мицик, Яцишин Н.В., Кравчук Я.І.,  Гутковській М.С, Слівінській В.В, Мосію М.А., Коханевич М.В., Зварич І.В, Дяченко М.Л, Юхман М.І , Ю. Бобаку,  всім діткам, молоді котрі приймали участь у даному заході та всім односельчанам котрі були разом з нами 



неділя, 26 квітня 2026 р.

Чорнобиль. Трагедія. Пам'ять...

  "Чорнобильський вітер по душах мете.

Чорнобильський пил на роки опадає,
Годинник життя безупинно іде.
... Лиш пам'ять, лиш пам'ять усе памятає. "
                                 О.Матушек
26 квітня 1986 року світ вразила одна з найстрашніших техногенних катастроф – аварія на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції. З того трагічного дня минуло вже 40 років. Пішли з житя тисячі людей, що допомагали в ліквідації наслідків вибуху...  З нашого села також допомагали в ліквідації наслідків вибуху

Опока Євген Іванович

Скульський Михайло Юліанович ( на жаль фото немає)

Схилімо голови, запалімо свічку та згадаймо всіх у своїх молитвах….

Гучний вибух… І над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я.
Важко здригнувся блок, наче хотів вискочити із землі з підмурівкою.
        Пронизливо, розлючено завили сирени. Згасло світло. Тріск, гуркіт, скрегіт металу, моторошний свист пари. Із зруйнованого реактора вихопився в нічне небо велетенський рухливий клубок пари, піднімався вгору і зростав, зростав, заступаючи місяць і зорі над станцією, над містом, над навколишніми селами, полями, лісом, річкою.
      На розтрощеному вибухом даху плавився гудрон і скрапував на землю, наче чорні сльози цього многогрішного століття. З руїни реактора виривається в небо стовп зловіщого вогню, пари, уламків перекриття, блискучих труб, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднімається в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами, з тихим багаттям рибалок на обох берегах, крайні будинки міста. Вогненний стовп завмирає на висоті півтора кілометра... 
 

         






Трагедія ця, немов останнє нагадування усім нам. Чорнобиль вдарив по всьому людству, країні, по кожному з нас... Усім нам – як нагадування і заклик отямитися.

Настав час не озиратися на інших! Маємо почати кожен із себе. Годі уже показувати пальцем довкола, невпинно нарікаючи, що хтось палить, нищить, отруює, вирубує чи руйнує землю, на якій ми живемо. Годі безкарно плюндрувати красу наших гір, річок і озер. Ми плачемо за жертвами Чорнобиля, навіть не помічаючи, як відбираємо у себе чисте повітря і мальовничі береги!
Горе Чорнобиля вже сталося. Воно прогриміло страшно і гучно, щоби увесь світ на нашому прикладі побачив, як в одну мить місто може «зникнути», розвіяне невидимими хвилями смертельної радіації. Як одного дня кожен може втратити усе, що надбав за життя, і перетворитися на вимушеного переселенця ХХІ століття. А скільки ще таких «Чорнобилів» так само мовчазно-тихо «дрімають», мов рукотворні вулкани, які досі ще сплять. Чи не дочекаються й вони свого часу? Чи не повторимо ми цю смертельну помилку знову?


 Змінилися часи, змінилися історичні обставини…
Але біль і тривога й досі у серці кожного з нас – реактор смерті не вщухає. Наслідки катастрофи й досі відчутні. 

      Неймовірною раною ятриться Чорнобиль для України. Це слово кожен сприймає з острахом і упередженням. Ми бачимо його крізь призму деформованого вибухом реактора, в дозах радіації…

                                            Хай стане мир міцнішим у стократ,
                   Хай над землею чисте небо буде.
                   Чорнобиль – попередження, набат.
                   Його уроків людство не забуде.
Не дозволяймо забувати уроки історії! Пам’ятаймо, яку жорстоку відплату можемо отримати за своє недбальство! Не на словах любімо і бережімо красу Землі. Іншої домівки у нас немає
                   Хай стане мир міцнішим у стократ,
                   Хай над землею чисте небо буде.
                   Чорнобиль – попередження, набат.
                   Його уроків людство не забуде.
Ми пам'ятаємо